Звільнення без відпрацювання (ст.38 ч.1 КЗпП)

ПРО ЗВІЛЬНЕННЯ БЕЗ ВІДПРАЦЮВАННЯ 
 
За загальним правилом, працівник повинен попередити роботодавця про свій намір щодо звільнення за власним бажанням у письмовій формі, тобто шляхом подання заяви про звільнення у будь-який спосіб (особисто через канцелярію чи відділ кадрів або поштовим відправленням з повідомленням про вручення) у двотижневий термін.   Адже згідно з ч. 1 ст. 38 Кодексу законів про працю України (далі – КЗпП) працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це роботодавця письмово за два тижні. 
Однак чинним законодавстовом передбачено, що працівник може звільнитися в будь-який момент без відпрацювання двотижневого терміну при наявності поважних причин. Поважними причинами визнаються ті, які свідчать про неможливість працівника надалі працювати на підприємстві. Дані обставини повинні бути документально підтверджені. 
Тобто звільнення без відпрацювання можливо, якщо у працівника є поважна причина, яка робить неможливим продовжувати роботу. Вичерпного переліку причин, які можуть в даному випадку вважатися поважними, не існує. Але, у статті 38 КЗпП передбачені випадки, коли роботодавець зобов`язаний перервати трудовий договір в день, який вказав працівник, а саме:
1) зміна місця проживання (підтвердженням може бути зміна реєстрації місця проживання, довідка органів місцевого самоврядування про фактичне проживання на території іншого населеного пункту тощо);
2) переведення одного з подружжя в іншу місцевість (підтвердженням може бути довідка про переведення на нове місце роботи, довідка з місця роботи одного з подружжя тощо);
3) вступ до навчального закладу (підтверджується довідкою навчального закладу за умови вступу на денне відділення до професійно-технічного, вищого навчального закладу, в аспірантуру, докторантуру незалежно від виду, типу, рівня акредитації та форми власності закладу);
 4) неможливість проживання в даній місцевості (підтверджується медичним висновком);
5) вагітність (підтверджується медичним висновком);
6) догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або за дитиною-інвалідом (для підтвердження догляду за дитиною до досягнення нею 14-ти років документального підтвердження не потрібне, за необхідності можна надати копію свідоцтва про народження дитини. Щодо догляду за дитиною – інвалідом, то підтвердженням є  відповідна медична довідка чи інший документ, який підтверджує статус дитини-інваліда);
7) догляд за хворим членом сім’ї або інвалідом першої групи (підтверджується медичним висновком);
8) вихід на пенсію (підтвердженням може бути письмові відомості щодо досягнення пенсійного віку, подання документів для призначення пенсії, призначення пенсії тощо);
9) прийняття на роботу за конкурсом (підтвердженням може бути рішення конкурсної комісії, довідка нового роботодавця про прийняття на роботу за конкурсом тощо).
Як вже зазначалося перелік поважних причин не є вичерпними. Тому у кожному конкретному випадку поважними можуть бути визнані й інші причини (життєві обставини, які змушують працівника звільнитися). Але якщо зазначені причини безумовно належать до поважних, оскільки прямо вказані у ч. 1 ст. 38 КЗпП, то питання, чи слід вважати інші причини звільнення поважними, вирішуються на розсуд роботодавця (його рішення може бути оскаржене працівником). Якщо ж працівник не навів поважних причин, то він зобов’язаний на вимогу роботодавця допрацювати двотижневий термін.
 
 
 
 
 



Читати ще