Що таке кібербулінг та як від нього захиститись?
Попри те, що інтернет — цікавий і корисний засіб навчання, відпочинку, спілкування з друзями, світова комп’ютерна мережа водночас містить багато небезпек для психічного та фізичного здоров’я користувачів. Віртуальний світ, як і реальний, несе низку ризиків для дітей. Чи не найнебезпечнішим є кібербулінг.
Слово «булінг» без префікса «кібер-» означає утиск, дискримінацію, цькування та інші види жорстокого ставлення однієї дитини або групи дітей до іншої. Кібербулінгом можна назвати рукотворну агресію, розповсюджувану через новітні інформаційно-комунікаційні засоби з метою нашкодити або принизити людину.
Кібербулери
замість підніжок пишуть агресивні смски;
замість стусанів — надсилають повідомлення з погрозами у соцмережі;
замість насмішок — розповсюджують конфіденційні дані про однолітків та створюють фальшиві профілі.
Проблема віртуальної агресії
Віртуального хулігана майже неможливо покарати, поскаржитися на нього класному керівникові чи директору. Світ, у якому діють кібербулери, начебто не є реальним, але шкода, яку вони можуть завдати, — цілком реальна. Якщо реальний булінг — хоч яку жахливу форму він має — закінчується, коли дитина повертається додому, то від кібербулінгу важко сховатися будь-де.
Причин у агресії безліч, вона може бути вмотивованою чи непередбачуваною. У реальності чи в інтернеті практично однаково розкриваються стосунки «агресор-жертва». Механізм їх взаємодії фактично ідентичний. Так само часто ворожнеча з реального світу переходить у віртуальний. Діти можуть знати, хто знущається над ними в інтернеті. Булінг сьогодні стає кібербулінгом. Але найстрашніше те, що нападати можуть незнайомці, які переслідують свої мерзенні цілі. В інтернеті дуже просто бути анонімним, що підвищує шанси стати жертвою знущання, бо анонімність передбачає безкарність. Залякування може відбуватися у будь-яку годину доби та в будь-якому місці. Найгірший сценарій, коли це трапилось у момент самотності дитини. Адже може здатися, що виходу немає.
Дитині також слід знати, що анонімна свобода в інтернеті умовна. Адже коли дії в інтернеті спричиняють реальну шкоду або кримінальну відповідальність, правоохоронні органи можуть отрмати інформацію з профілів, встановити координати компьютерів, з яких людина відправляла повідомлення тощо.
Якщо відомо про кібератаки на дитину: поради батькам
Якщо кібератаки поодинокі, доречно їх ігнорувати. Часто кібербулінг простіше зупинити на початковій стадії. Якщо ж вступати в перепалку з булером — негативні комунікації продовжуються.
Якщо надходять систематичні листи із погрозами, потрібно зберігати інформацію в комп’ютері або роздрукованому вигляді задля доказів.
Щоб самостійно врегулювати ситуацію, можна зробити запит адміністраторам сайтів, на яких здійснювалися атаки, про видалення образливої інформації. Також адміністратори можуть убезпечити користувача-жертву тимчасовим блокуванням повідомлень у чаті користувача-булера. Проте якщо причина в іншому, наприклад, кібербулінг слугував підсиленням традиційного булінгу, насилля може продовжитися іншими засобами. Варто поінформувати про проблему педагогів. Якщо ймовірні булери зі шкільного кола дитини, то педагоги зможуть уважніше слідкувати за ситуацією традиційного булінгу під час навчально-виховного процесу. Також педагоги можуть провести профілактичні заходи, спрямовані на формування безпечної поведінки в інтернеті.
Якщо кібербулінг має ознаки шахрайства, погроз, вимагання, відверто сексуальний характер, слід звернутися до правоохоронних органів.
Якщо дитина потерпає від знущань, їй буде дуже складно зізнатися у цьому батькам чи ще комусь. На це є декілька причин:
страх, що дорослі не зрозуміють;
страх бути висміяним через буцімто незначну проблему;
страх бути покараним чи що постраждає хтось рідний за «донос» на булера, особливо, якщо цькування зайшли далеко і дитина під контролем агресора;
страх з'ясувати, що «сам винен» і знущання цілком справедливі.
Зауважте! Не потрібно карати дитину, коли вона довірилась і розповіла про те, що стала жертвою кібербулінгу. Дитина вже постраждала, і якщо батьки її не підтримають, наступного разу вона може не звернутися по допомогу.
Якщо випадок вдалося врегулювати, потрібно зробити з нього урок для формування медіакультури дитини. Здійснюйте батьківський контроль. Робіть це обережно з огляду на вікові особливості дітей (для молодших – обмежте доступ до сумнівних сайтів, для старших – час від часу переглядайте історію браузеру). Застерігайте від передачі інформації у мережі. Поясніть, що є речі, про які не говорять зі сторонніми: прізвище, номер телефону, адреса, місце та час роботи батьків, відвідування школи та гуртків – мають бути збережені у секреті. Навчіть критично ставитися до інформації в інтернеті. Не все, що написано в мережі – правда. Якщо є сумніви в достовірності – хай запитує у батьків. Розкажіть про правила поведінки в мережі. В інтернеті вони такі самі, як і в реальності, зокрема, повага до співрозмовників. Станьте прикладом. Оволодійте навичками безпечного користування інтернетом, використовуйте його за призначенням.
Якщо дитина — кібербулер, а не жертва
Буває, батьки дізнаються, що їхня дитина булер, а не жертва. Їм зазвичай важко усвідомити причетність дитини до віртуальної агресії. У такому разі потрібно заспокоїтися і перевірити інформацію, можливо, проконтролювати комунікації дитини. Натомість не варто звинувачувати школу або батьків жертв у роздмухуванні проблеми, применшувати значущість проблеми. Ніхто з батьків не хоче, аби їхні діти опинилися в ситуації кібербулінгу — ні в статусі жертви, ні в статусі булера.
Здійснюючи будь-яку дію, батьки мають демонструвати спокій і впевненість, надавати дітям позитивний емоційний ресурс, захищеність та підтримку.
Найкраще що можуть зробити батьки та вчителі – виховувати в дитині упевненість в собі, розказувати їй про небезпеку, будувати довірливі відносини. Тоді у разі виникнення такої негативної ситуації хлопчик чи дівчинка одразу ж звертались по допомогу дорослих, або ж не реагували на негатив.