Як оскаржити заповіт на спадщину відповідно до закону
З роками не втрачає своєї актуальності питання, щодо спадкування майна і завжди знайдеться той, хто буде не згоден з бажанням іншого. Заповідач майна висловлює свою останню волю, а після його смерті, скоріше за все, виникнуть питання серед рідних і близьких. Що ж робити, якщо не згадана у заповіті людина вважає, що має право на частину майна померлого? Як оскаржити заповіт на спадщину відповідно до закону?
Недійсні заповіти діляться на нікчемні та оспорювані.
Відповідно до ч.2 ст.1257 ЦК України заповіт може бути визнаний недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі та може полягати в тому, що:
1) заповіт складено у момент, коли особа не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (для встановлення такого психічного стану особи в момент складання нею заповіту необхідне призначення посмертної судово-психіатричної експертизи, при цьому відповідний висновок експерта є важливим доказом, проте не тягне за собою «автоматичного» визнання заповіту недійсним, оскільки таке рішення приймає суд, який враховує всі наявні докази в сукупності);
2) заповіт складено особою проти її справжньої волі внаслідок застосування до неї фізичного чи психічного тиску з боку іншої особи.
Недійсним може бути визнаний як весь заповіт, так і його частина (окреме розпорядження), при цьому недійсність окремого розпорядження з заповіту не тягне за собою недійсності іншої його частини.
Згідно з ч. 1 ст. 1257 ЦКУ нікчемним є заповіт, складений особою, яка не мала права на це майно, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення. До нікчемних заповітів відносяться:
- заповіти, складені фізичною особою, яка не має повної цивільної дієздатності;
- вчинені через представника;
- посвідчені уповноваженою особою, але з порушенням вимог, встановлених законом;
- посвідчені не уповноваженою на це особою;
- секретні заповіти, посвідчені нотаріусом з порушенням вимог, встановлених законом;
- посвідчені за відсутності свідків у випадках, коли їх присутність є обов’язковою;
- заповіт, який відчужувач склав щодо майна, вказаного у спадковому договорі.
Слід зауважити, що для встановлення нікчемності заповіту немає необхідності звертатися до суду, оскільки обов’язок щодо перевірки нікчемності заповіту покладено на нотаріуса. Якщо нотаріус при відкритті спадщини встановить, що заповіт є нікчемним, він відмовляє у видачі свідоцтва про право на спадщину. Якщо ж дії нотаріуса не відповідають нормам Закону, тоді є можливість оскаржити їх у судовому порядку.
За позовом заінтересованої особи суд може визнати заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі, тобто якщо суд прийде до переконання, що документ складено людиною, не здатною усвідомлювати значення своїх дій або керувати ними або заповідач перебував під чиїмось тиском, впливом обману, погрози насильства, якщо оформлення його було вимушеним, написаним під час небезпечної для життя хвороби або внаслідок важких обставин, тоді цей заповіт буде визнано недійсним.
Суд може визнати заповіт частково недійсним і в тому випадку, якщо в нього не включені особи, які мають право на обов’язкову частку у спадщині.
Основною підставою для оспорювання заповітів в сучасній судовій практиці є порок волі та/або волевиявлення заповідача. Доказом у цій категорії справ, для встановлення психічного стану спадкодавця на момент підписання заповіту, який би давав підстави вважати, що особа не розуміла значення своїх дій та не могла керувати ними на момент складання заповіту, буде висновок посмертної судово-психіатричної експертизи, яку призначає суд за клопотанням однієї із сторін - учасників процесу. В окремих випадках судом також призначається почеркознавча експертиза.
Незважаючи на те, що висновок експерта не є беззаперечним доказом і повинен оцінюватися судом у сукупності з іншими доказами, на практиці він відіграє вирішальну роль при встановленні судом недійсності заповіту.
У разі встановлення недійсності заповіту, спадкоємець, який за цим заповітом був позбавлений права на спадкування, одержує право на спадкування за законом на загальних підставах.
Спадкування за заповітом, незважаючи на зовнішню простоту, може породжувати низку проблем юридичного та технічного характеру, вирішенню яких може сприяти більш широке використання інституту виконання заповіту. З огляду на все вищевказане при складенні заповіту необхідно виконати усі вимоги законодавства щодо складання та оформлення заповіту та важливо призначати виконавцем заповіту особу не з кола спадкоємців.
Отже, у разі відповідної необхідності треба звертатися з позовною заявою про визнання заповіту недійсним до суду. Право на пред’явлення позову про недійсність заповіту виникає лише після смерті заповідача. Звернутися до суду з вимогою визнати заповіт недійсним або частково недійсним може тільки особа, права і законні інтереси якої порушено у цьому документі. Позов зазвичай подається особами, які втратили право на спадкування за законом через наявність заповіту або через скасування заповіту на свою користь наступним заповітом. Судовий розгляд щодо оскарження заповіту може початися тільки після відкриття спадщини. Якщо позов пред’являється до фізичної особи – позовна заява подається до суду за зареєстрованим місцем проживання або перебування такої особи (відповідача); якщо позов стосується нерухомого спадкового майна (наприклад, квартири, будинку, земельної ділянки) – до суду за місцезнаходженням цього майна або його основної частини.