EUR: 33,12 грн.
USD: 28,41 грн.
Сьогодні: +19..+20 °C, хмарно

: Фактичні шлюбні відносини

    «Фактичним шлюбом» називають відносини між чоловіком і жінкою, коли по-перше, пара проживає на одній території, по-друге, веде спільне господарство і, по-трете, не реєструє свої відносини в органах державної влади.
    Відповідно до ст. 21 СКУ проживання однієї сім’єю чоловіка та жінки без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та зобов’язав подружжя.
     Але, ст. 74 СКУ визначено, що якщо жінка й чоловік проживають однією сім’єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності. На майно, яке є об’єктом права спільної сумісної власності жінки й чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.
    Отже, до майна, набутого під час проживання осіб однією сім’єю, застосовуються положення сімейного законодавства, які регулюють правові відносини щодо права спільної сумісної власності подружжя. Йдеться про підстави набуття права спільної сумісної власності подружжя, здійснення подружжям цього права, особливості поділу такого майна та ін. 
    Проте, подружжя має право на поділ майна, придбаного ними за час шлюбу, яке буде підтверджуватися свідоцтвом про шлюб, а встановлення, з якого моменту почалися «фактичні шлюбні відносини» буде досить проблемним питанням, оскільки для підтвердження факту спільного проживання і ведення спільного господарства особам, що перебувають в незареєстрованому шлюбі потрібно буде звернутися до суду і надавати докази такого спільного проживання. Сімейний кодекс визначає, що для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації (а це – нерухомість, транспортні засоби), а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово та має бути нотаріально засвідчена (ч. 3 ст. 65 СК України). При цьому, законодавство не передбачає, і не може передбачити, отримання згоди другого з фактичного подружжя. Тобто, норми про розпорядження спільною сумісною власністю подружжя будуть спрацьовувати лише тоді, якщо права на майно були оформлені на обох осіб, тоді як для подружжя немає різниці на кого буде оформлено майно.
    Але за необхідності поділу майна, нажитого під час проживання однією сім’єю без шлюбу, та недосягнення згоди шляхом укладення нотаріально посвідченого договору, необхідно буде звернутися до суду з позовом про визнання факту проживання однією сім’єю, визнання майна спільною сумісною власністю/визнання права власності на 1/2 частину цього майна та поділ такого майна/визначення частки у спільній сумісній власності/стягнення грошової компенсації за частку у спільному майні.
    Проблеми можуть виникнути також і при визначенні строків, у межах яких учасник фактичних шлюбних відносин може звернутися до суду з вимогою про захист свого права або інтересу. По суті йдеться про відсутність чіткого визначення факту (дати) виникнення «фактичних шлюбних відносин», що в свою чергу породжує складності відносно процедури обчислення строків позовної давності.
    Тож, слід розуміти, що не зважаючи на майже однакові підходи до визначення правових режимів майна набутого під час шлюбу й у процесі проживання однією сім’єю, законодавець все ж не ототожнює ці категорії.
    Також, хотілося б зазначити, що у питаннях спадкування теж є деякі відмінності, які відрізняють «фактичний шлюб» від зареєстрованого. Надання фактичному подружжю таких самих прав, як і зареєстрованому, означало б дискримінацію шлюбу, позбавляло б сенсу його оформлення. Саме таким випадком є повне розмежування ЦК України шлюбу й факту проживання однією сім’єю при вирішенні питань спадкового права.
    Звертаємо увагу, що проживання однією сім’єю жінки й чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них права на спадкування за законом у першу чергу. Тобто, один із подружжя визнається спадкоємцем за законом, лише якщо він перебував у зареєстрованому шлюбі з померлою особою, причому правове значення тут має факт перебування в зареєстрованому шлюбі, а не наявність фактичних шлюбних відносин.
     Особу, яка проживала з померлим однією сім’єю, законодавцем віднесено аж до четвертої черги спадкоємців за законом. До того ж, щоб потрапити до четвертої черги спадкування, обов’язковим є ще й проживання зі спадкодавцем сім’єю не менше п’яти років до часу відкриття спадщини.
    Якщо порівнювати офіційний зареєстрований шлюб з фактичними шлюбними відносинами за такими критеріями, як право на утримання іншій стороні, допомога у зв’язку з втратою годувальника у випадку смерті, особисті немайнові відносини (право на спільне прізвище, право усиновити дитину), право на отриманні інформації про фактичного чоловіка чи дружини від посадових органів, то особи, які проживали у фактичних шлюбних відносинах не мають прав, передбачених для подружжя. Єдиним винятком є майнові правовідносини щодо надання утримання спільним дітям.
    Щодо особистих немайнових прав, то відмінностей між зареєстрованим і незареєстрованим шлюбом небагато. І в першому, і в другому випадку чоловіку й жінці гарантовані рівні права та можливості відповідно до основних прав і свобод людини. Зокрема, вони вільні у виборі занять, професії, місця проживання, мають право на свободу думки, совісті та релігії. І при «фактичному шлюбі», і при зареєстрованому жінка й чоловік наділені правом розподілити між собою сімейні обов’язки та разом вирішувати питання життя сім’ї. Учасники сімейних відносин зобов’язані турбуватися про здоров’я, розвиток і матеріальне забезпечення своїх дітей. Обидві сторони відповідальні одна перед одною та перед іншими членами сім’ї за свою поведінку. І чоловік, і жінка мають право на особисту свободу, фізичний і духовний розвиток, на повагу до своєї індивідуальності та на повагу до будь-якої праці, що здійснюється в інтересах сім’ї.
    Додатково проконсульватися з правових питань громадяни  можуть у Жовтоводському бюро правової допомоги за адресою: м. Жовті Води, бульв. Свободи, 62, 4-й під’їзд, тел.050-505-28-33. Всеукраїнська гаряча лінія  системи безоплатної правової допомоги 0-800-213-103 (цілодобово, безкоштовно).