Про право працівника на відпустки
Щорічна відпустка є одним з важливих видів часу відпочинку працівників, протягом якого вони не виконують своїх обов’язків за трудовим договором. Період відпустки працівник може використовувати на свій розсуд. Він лише повинен так все розрахувати, щоб до моменту закінчення відпустки повернутись на підприємство, в установу, організацію і продовжити виконання роботи відповідно до трудового договору.
Збереження за працівниками на період відпустки місця роботи (посади) і заробітної плати (допомоги) є важливою умовою для реального використання ними щорічної відпустки. Працівникам заробітна плата за час відпустки виплачується не пізніше ніж за три дні до її початку (ст. 115 КЗпП).
У період перебування працівників у відпустці заборонено звільнення їх з ініціативи власника або уповноваженого ним органу, крім випадку повної ліквідації підприємства, установи, організації.
Слід зазначити, що за бажанням працівника у разі його звільнення (крім звільнення за порушення трудової дисципліни) йому має бути надано невикористану відпустку з наступним звільненням. У разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки.
Черговість надання відпусток обов’язково визначається графіком відпусток, який існує для того, щоб розподілити обсяги робіт та навантаження працівників протягом календарного року (коли інші працівники перебувають у відпустках), а також уникнути ситуацій, коли щорічні відпустки більшості працівників співпадають, і наявні обсяги робіт не виконуються вчасно. На практиці, у графіку відпусток встановлюються лише межі, протягом яких працівнику буде надана відпустка, а не її точні дати. Конкретний період надання щорічних відпусток у межах, встановлених графіком, узгоджується між працівником та роботодавцем згодом (на практиці, вже після затвердження графіка відпусток). Коли дати відпустки узгоджені, роботодавець має письмово повідомити працівника про дату початку відпустки не пізніше, ніж за два тижні до встановленого графіком терміну щорічної відпустки.
Які є види щорічних відпусткок?
1. Основна відпустка. Надається найманим працівникам, якщо вони працювали не менш ніж рік. Тривалість відпустки повинна бути не менш ніж 24 календарних дні.
2. Додаткова відпустка, за роботу із шкідливими та важкими умовами праці. Кабінетом Міністрів Украіни затверджено Список (4), який визначає працівників, що підпадають під цю категорію. Конкретна тривалість відпустки встановлюється колективним чи трудовим договором.
3. додаткова відпустка за особливий характер роботи. Тут також треба керуватися Списком (4). Тривалість такої відпустки визначається колективним або трудовим договором, в залежності від часу роботи конкретного працівника у важких умовах. Така відпустка може тривати до 35 днів для працівників, які виконують роботи пов’язану із додатковим нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, або у складних географічних та геологічних умовах; або до 7 днів для працівників із ненормованим робочим днем.
Чи має працівник право на відпустку у зручний для нього час?
Ст. 10 Закону про відпустки передбачені деякі категорії працівників, яким роботодавець зобов’язаний надати щорічну відпустку в зручний для них час. Серед іншого, до таких категорій працівників належать:
-особи віком до 18 років;
-особи з інвалідністю;
-жінки, які мають двох і більше дітей віком до 15 років (або дитину з інвалідністю);
-одинокі матері (батьки), які виховують дитину без батька (матері);
-опікуни, піклувальники або інші особи, які фактично виховують одного або більше дітей віком до 15 років (за відсутності батьків);
-дружини (чоловіки) військовослужбовців;
-інші працівники відповідно до закону, тощо.
Вищезазначений перелік не є вичерпним, адже Закон про відпустки прямо дозволяє роботодавцям визначити у колективному та/або трудовому договорі додаткові категорії працівників, які мають право на щорічну відпустку у зручний для них час.
Яка відповідальність за ненадання відпусток?
Порушення вимог законодавства про працю та охорону праці тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб підприємств та громадян – суб’єктів підприємницької діяльності від тридцяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, тобто від 510 до 1700 гривень (ст.41 Кодексу про адміністративні правопорушення).